Новознам'янська громада
Кременчуцький район, Полтавська область

Історична довідка

Но́ва Зна́м’янка (до 1921 – Богомолівка, з 1921 по 2016 – Червона Знам’янка) — село в Україні, Кременчуцького району Полтавської області.

Село Нова Знам’янка було засновано близько 1654 року втікачами з Правобережної України і до 1921 року називалось Богомолівка (за прізвищем козаків Богомолів). Оповідь про те, що назву “Богомолівка” дав сам народ навколишніх сіл, після того як в 1828 році в цьому селі на кошти прихожан була побудована кам’яна Троїцька православна церква і від слів “ходити богу молитись” пішла назва села – лише легенда. Перші поселення на території села виникли після возз’єднання лівобережної частини України з Росією в січні 1654 року. На територію лівобережної України тікали селяни – козаки з Правобережної України від тяжкого панського гніту Польщі. Уряд Росії дозволив поселитись і заснувати свої поселення – хутори. До 1828 року було багато назв окремих хуторів на цій території. Назви хуторів походили від прізвищ козаків, які перші поселились. Ці назви, такі як Мазурівка, Гриценки, Глотівка, Поясківка, Куклівка, Комарівка, Донівка, Крупівка, Данилейки, Бейгули, Новоселівка, Трохимівна збереглись і до наших днів. В даний час всі ці поселення злилися в села Вільна Терешківка та Нова Знам’янка. В 1921 році село за своєчасне виконання хлібозаготівель і якісний ремонт шляхів одержало перехідний Червоний прапор, на зборах громади було прийнято рішення перейменувати село Богомолівку на Червону Знам’янку. На сучасному етапі державотворення відповідно до Закону України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” постановою Верховної Ради України від 12 травня 2016 року село перейменовано на Нову Знам’янку.

Ві́льна Тере́шківка — село в Україні, Кременчуцького району Полтавської області.

Назва населеного пункту Вільна Терешківка невідома, а початкова назва Терешківка, по розповідях – переказах походить від перших поміщиків Терентьєвих, які були російськими поміщиками (ймовірно походили від кременчуцького сотенного хорунжого 1760-х років, який перейшов на службу у пікінери і отримав російський офіцерський чин). Отже, як окреме поселення окреслилося доволі пізно – у 2-й половині 18 ст. Останній зі згаданого поміщицького роду Терентьєвих був Терентьєв Олександр Михайлович. Дід Терентьєва був Павло, якого селяни називали ще Павликом – ця назва залишилась до останнього поміщика. Останній поміщик Терентьєв О.М. мав в Терешківці 105 десятин землі, з них 30 десятин в межах своєї садиби і 75 десятин в степу. Крім цього поміщик мав землі за Дніпром, де йому належали окремі острови. Але кількість всієї землі невідома. Поміщик Терентьєв О.М. в основному жив у Кременчуці, де мав власний двоповерховий будинок. Він був мировим суддею, господарством у селі управляли його старша сестра і управляючий економією. У поміщика була одна сестра, два брати, дві дочки і син. Від поміщиків Терентьєвих пішла назва села, але на українській мові ця назва перетерпіла ряд перефразувань і остаточно дістала назву Терешківка. Назва Вільна Терешківка дісталась населеному пункту в 1920 році за Постановою Кременчуцького губкому партії. Основним заняттям в минулому було землеробство. Крім землеробства важливим заняттям населення було чумакування. Селяни-козаки на возах відправлялися в Одесу, Крим, Таврію. На південь вони везли товари з Кременчука, звідти привозили сіль, вино, рибу. Чумакували ті, в кого було від двох і більше пар волів. Частину волів залишали для обробітку землі, а інших відправляли на південь. Крім того селяни на волах перевозили різноманітні вантажі, товари з поміщицьких економій в місто Кременчук. Селяни, в яких не було волів, ішли в місто Кременчук в найм до торговців, купців, інших багатіїв міста на різні роботи. В Кременчуці багато міщан мали коней, на яких працювали селяни по перевозці різних товарів, так як довгий час в самому Кременчуці не було залізниці. В селі селяни займалися виготовленням саморобного полотна, ткали грубі сукна, окремі умільці вишивали. В селі Терешківка біля річки Сухий Кагамлик наприкінці минулого століття був цегельний завод єврея Обрума, цеглу випалювали соломою, відправляли на будівництво будинків у місто Кременчук. На цьому заводі працювали селяни по найму. Крім цього в селі було декілька кузень, близько двадцяти вітряних млинів, власниками яких були більш заможні селяни.

В обох селах не було історичних подій пов’язаних з нападами іноземних загарбників, які залишилися би в пам’яті, або передавалися би з покоління в покоління. Не було повстань проти царату, панів та інших гнобителів. Також немає ніяких даних про участь жителів у повстаннях. В селах не діяли марксистські організації. Страйкового руху промислових і сільськогосподарських робітників не було. Архівних чи археологічних пам’яток також в селах ніяких не залишилось.

Ма́йбородівка — село в Україні, Кременчуцького району Полтавської області.

Виникло село в 17 ст. і мало першу назву Сухомельник, яка походила від назви річки Сухий Омельничок, на якій було розташоване. Згодом в селі (тоді це був хутір) поселився козацький старшина Майборода і населений пункт став носити назву Майбородівка. У 18 ст. хутір з невідомих причин перейшов до рук Золотовського і майбородяни стали кріпаками. За переписом 1859 року значилось: жителів – 308 осіб. У 19 ст. багато майбородян покидали землі і поїхали на заробітки (на Криворіжжя та Воронезьку область). За переписом 1900 року значилось: с.Майбородівка, Погребницької волості, Кременчуцького повіту, Полтавської губернії. Під час голодомору 1932 – 1933 років у селі померло 57 осіб (за даними старожилів). У 1939 році відкрито 7-річну школу. В роки Другої Світової війни загинуло 32 жителя Майбородівки. В пам’ять загиблих воїнів встановлено пам’ятник “Скорботна мати”. У 1994 році збудовано завод мінеральної води “Ізумруд” . З 2000 року в с.Майбородівка створено ПСП “Майбородівське”, що спеціалізується на розвитку рільництва, тваринництва і садівництва. На території села в 2001 році відкрито Свято-Покровську українську православну церкву.

Ми́рне — село в Україні, Кременчуцького району Полтавської області.

До 1890 року село називалося Петрівка. Потім його викупив пан Безродний і його стали називать Безроднівка. В 1970 році село перейменували в с.Мирне. В 1960 році в село провели електроенергію. В 1962 році побудували водопровід. В 1984 – побудували дорогу з твердим покриттям. У грудні 1993 року в с.Мирне був проведений природний газ.

Писа́рщина — село в Україні, Кременчуцького району Полтавської області.

Село Писарщина виникло приблизно у 18 столітті. На той час жителі села були підневільні люди. Ними керував пан Василь Остроградський, який жив у Санкт-Петербурзі, а в Писарщині жив його управляющий. Пан Остроградський побудував у селі цегельний завод, і навіть зараз можна побачити в декого із жителів цеглу з цього заводу. На місці того заводу знаходиться глинище, де можна добувати глину. До 1941 року село мало чотири польових бригади, 7-річну школу. Зараз на території села знаходиться братська могила, де поховано 33 невідомих солдатів, які визволяли с.Писарщина під час Другої Світової війни.